Один, хто чує гори
У проєкті мисткиня досліджує точки перетину різних культур та те, яким чином визначаються територіальна та ментальна належність.
Через провідника, яким став батько художниці, вона пізнавала культурні коди Грузії — країни, у якій ніколи не була.
Образ недосяжного дому, незбагненної культури визрів у інсталяцію з маленьких невпізнаних «домівок». Створені з бетону, без вікон та дверей, вони відтворюють відчуття закритості, ізольованості, навіть самотності.
З часом мисткиня почала спілкуватись з батьком методом графічних образів без вербальних пояснень. Вона надсилала йому чисті аркуші паперу ручного лиття, і вони ставали дня нього полем для фіксації спогадів. Ці крихкі матеріали спонукали згадувати і відшукувати у пам’яті найголовніші моменти його життя. Те, що для батька було розповіддю за допомогою символів та літер, дочка сприймала образно. Поступово у художниці виник інтерес до мови, її елементів, у руслі міркувань, що людина зчитує лише побачене, раніше назване.
Перше перебування у Грузії у 2021 для мисткині стало свого родом ініціацією і початком нового етапу досліджень. На меті було об'єднати все, що раніше вона чула, бачила та уявляла, у цілісне полотно. Перед поїздкою батько намалював мапу, де позначив домівки родичів, яких необхідно було відвідати, та ритуали, які варто було втілити.
Наприкінці цього двотижневого шляху мисткиня приїхала до історично важливого місця Шида-Картлі (груз. შიდა ქართლი) біля річки Мтквари (груз. მტკვარი, що перекладається як «Хороша вода»). Місцевий ландшафт зовсім відрізнявся від «класичних грузинських зелених гір». Це були сухі степові гори. Особливість цього місця спонукала до створення перформансу 41°52'27.0"N 44°32'57.1"E, що став завершенням поїздки. Після того, як мисткиня відвідала родичів з різних куточків країни, що стали новими провідниками у дослідженні культури, у неї виникла потреба зафіксувати імена, що нарешті стали явними та видимими, як і сама земля.
Під час перформансу Еліза провела низку дій, викарбовуючи у пам’яті імена, написані на карті — почуті і побачені. Біле полотнище окреслило її поле для спогадів. Металеві ємкості з водою, як свідки двох культур, переливали одна в одну свій сакральний зміст і омивали усе довкола...
Загорнутись, заглибитись, запам‘ятати...
Еліза Мамардашвілі
Народилась у 1987 р. у Запоріжжі. Живе та працює у Харкові.
Міждисциплінарна художниця. Працює з перформансом, інсталяцією, графікою, живописом та вернакулярною фотографією. Досліджує теми землі та культури, проблеми пам'яті, мови та ідентичності. В центрі уваги взаємозв'язки між людиною та її оточенням.
